44-річний Темучін був проголошений великим ханом і отримав титул Чингісхан або «Повелитель Всесвіту» у 1206 році, коли підкорив практично всі монгольські племена.
Ігноруючи владу племінних вождів, він ввів для них смертну кару за міжусобні війни і створив уніфіковану армію.
Очолювали цю потужну військову силу, яка в 1208 році налічувала понад 120 тисяч чоловік, члени сім’ї Чингісхана і особливо довірені особи з інших кланів. З нею він у 1209 році вирушив на завоювання Китаю.
На 1227 рік імперія Чингісхана зі столицею у місті Каракорум простягалася від Аральського моря до Тихого океану і від Північного Китаю до Індії. Щоб управляти цими величезними територіями, Чингісхан створив новий кодекс законів, котрий представляв собою традиційні для монголів принципи та правила і був доповнений власноручними настановами хана. Він був викладений у письмовому вигляді під назвою «Яса». Чингісхан поширив у Монголії та на території імперії писемність, яка базувалася на уйгурській абетці — згори вниз та зліва праворуч, ввів діловодство і суд.
8 серпня 1227 року під час походу на придушення заколоту в китайському королівстві Західне Ся (Сі Ся), Чингісхан помер. Місце захороненя Чингісхана не відоме. Ще при житті Чингісхана його імперія була поділена між чотирма синами. В 1229 році Угедей був обраний новим великим ханом. В наступні 70 років нащадки Чингісхана прагнули здійснити його мрію про світове панування — внук Чингіса Батий завоював Київську Русь і дійшов до Польщі та Угорщини, інший внук Хулагу завоював Персію і дійшов до Середземного моря, внук Хубілай завоював весь Південний Китай, але так і не зміг підкорити Японію.
Всі ці території не можливо було утримати в унітарній державі і вже через 100 років після смерті Чингісхана його імперія розвалилась, нащадки-завойовники прийняли іслам і розчинились в місцевих культурах Персії, Китаю, Індії, Русі, а монголи повернулись в свої пустельні степи.