Він більше працював, ніж жив
Був справжнім патріотом України.
І Батьківщину над усе любив,
Як матір, як свою дитину.
Борис Грінченко народився 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр на Харківщині в родині відставного офіцера із збіднілих дворян. Вдома батько спілкувався російською мовою, хоча він знав українську, але вживав її лише з селянами. Борис Грінченко грамоті навчився в 5 років, перечитав всю батьківську бібліотеку, почав писати вірші спочатку російською, а під впливом «Кобзаря» Тараса Шевченка українською мовою.
Єдиний навчальний заклад, де навчався Б. Грінченко- Харківська гімназія, з якої був виключений і відправлений до в’язниці. Причина — зв’язок з гуртком народників.
У Харківській казенній палаті, йому було дозволено скласти іспит на звання народного учителя. Учителював Борис Дмитрович в Олексіївській школі, що на Луганщині.
З 1894 р. оселився в Чернігові. У тихому провінційному містечку подружжя Грінченків розгорнуло активну громадську роботу. Вони стають членами Чернігівської Української громади. Членів Громади відбирали дуже суворо .У членстві могли бути українці, які могли бути корисні українській справі.
З поміж Грінченкових заслуг чернігівського періоду життя, варто назвати роботу письменника з упорядкування земської бібліотеки.
Науковим подвигом, стала його унікальна тритомна праця «Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівському повіті».
Це і розквіт його в драматургії. Тематика драматичних творів – широка й різноманітна. Сам Б. Грінченко мав акторські здібності, був актором аматорського народного театру.
У грудні 1899 р. через конфлікт з ревізійною комісією земства Грінченко був змушений покинути посаду секретаря. Він хоче спробувати себе і стати першим професійним українським письменником. Спробувавши гіркого хліба, Грінченко приходить до слушної думки, що письменники потребують підтримки і об’єднання. Він подає ідею про створення Спілки письменників.
Чернігівський період життя Б. Грінченка сповнений великою працею, плодами якої українці користуються донині. Та невдовзі для чернігівської влади письменник став неблагонадійною особою. Чернігівський період закінчився ретельним обшуком у квартирі Грінченків. На початку червня 1902 р. сім’я переїздить до Києва.
На початку 1906 року у їхньої доньки Насті розвинувся туберкульоз, за два роки вона померла, а після неї і її син – єдиний внук Бориса Грінченка.
Ці події вплинули і на стан здоров’я Грінченка-старшого. У вересні 1909 року він виїхав на лікування до Італії, а 6 травня 1910 року його не стало.
Борис Грінченко