170 років із часу народження Андроника Степовича (справжнє прізвище – Дудка-Степович) (1856 – 1935), філолога, літературознавця, історика літератури, перекладача творів слов’янських письменників, педагога, директора Колегії П.Ґалаґана, доцента і професора Київського університету, учня О.О. Котляревського та П.Г. Житецького, члена Історичного товариства імені Нестора-Літописця.
Андроник Іоаникійович Степович – народився на Полтавщині в с. Лебединці Прилуцького повіту (нині Срібнянський район Чернігівської області) у 1856 р. Походив із малозаможної сільської родини – його предки були втікачами з Чорногорії, які осіли на українських землях.
До 4 класу включно проходив навчальний курс у Чернігівській гімназії. Виховувався у Сокиринцях в будинку заможного прилуцького поміщика Григорія Павловича Галагана разом з його єдиним сином Павлом Григоровичем. У 1871 р., через 2 роки після смерті Павла Галагана, була заснована колегія його імені, куди за сприяння Григорія Галагана А. Степович був переведений з 5 класу гімназії до 1 класу Колегії Павла Галагана, яку закінчив із золотою медаллю у 1875 р.
Інтерес до слов’янського фольклору проявився у майбутнього вченого ще під час навчання в Чернігові. У Колегії його філологічні зацікавлення підтримували і розвивали викладач історії, знаний педагог В.Сиповський та викладач словесності, видатний український мовознавець П. Житецький. Тут в колегії А. Степович написав свої перші наукові роботи.
Далі вступає до Київського університету ім. Св. Володимира. На слов’янському відділенні університету А.Степович навчається під керівництвом авторитетного славіста професора Олександра Котляревського, який запропонував йому після завершення університетського курсу продовжити підготовку до професорського звання. Цю пропозицію А. Степович не зміг прийняти, оскільки на час закінчення університету (1879 р), як пише він сам, вже був одружений і мав заробляти на життя.
Не маючи змоги присвятити себе науковій роботі, А. Степович після закінчення університету працює інспектором народних училищ Волинської губернії. У 1879—1888 роках викладав російську словесність (українська була під забороною) у київських гімназіях, у 1895—1917 роках слов’янську філологію у Київському університеті. У 1892 р. його обрано приват доцентом на кафедрі слов’янськой філології цього університету.
Одночасно А. Степович працює директором Колегії Павла Галагана (1893—1906), з 1894 р.- редагує “Ежегодник Коллегии Павла Галагана”. Варто зазначити, що А. Степович за життя докладав багато зусиль до збереження історії закладу, зокрема виступав редактором ювілейного видання на честь 25-річчя Колегії, де також публікувалися спогади та нариси.
Він писав: «всякий середній навчальний заклад, який себе поважає, зобов’язаний не тільки ознайомлювати суспільство через публікації з усіма обставинами свого внутрішнього життя, а по можливості розповідати і про нудне і про літературно-педагогічну діяльність, аби показати, що особливий склад його не нидіє у бездіяльності застою, а навпаки сповнений прагнення вдосконалюватися як у справі чистої науки, так і в розробці навчальновиховних питань»
Працюючи на педагогічній ниві, А.Степович не полишає наукових занять, стежить за новими виданнями зі славістики, відвідує слов’янські землі, практично оволодіває різними слов’янськими мовами (в архіві зберігаються рукописи Степовича чеською, болгарською, сербськохорватською мовами).
Від самого початку викладання в університеті вчений починає реалізовувати свій задум – створювати цикл книжок з історії різних слов’янських літератур (болгарської, сербської, чеської та польської). У 1893 р. він видає “Нариси з історії слов’янських літератур”, які об’єднали нариси, присвячені чеським та сербським письменникам. Наступна велика праця – “Нарис історії чеської літератури” (1896) – отримала високу оцінку фахівців і була удостоєна премії графа Д. Толстого. У 1899 р. було опубліковано “Нарис історії сербохорватської літератури». Друкувався в «Слов’янській енциклопедії», «Освічений» журналі Міністерства Народної просвіти, а також у «Филологических записках», «Слов’янських вістях» до самого закриття журналу в 1917 р. Регулярно публікував статті, присвячені проблемам перекладу та перекладав Алоїса Їрасека, Ярослава Врхліцького, Івана Вазова.
Після жовтневого перевороту у 1920—1924 роках, Степович був професором славістики в Київському інституті народної освіти, читав слов’янську філологію аспірантам ВУАН (до 1930 року). Коли в зв’язку з реорганізацією ВІНО кафедру було скасовано, Андроник Оникійович вийшов на пенсію та віддався виключно науковій роботі. Він друкує свої праці у виданнях УАН, інших виданнях СРСР та за кордоном.
Помер Андронік Іоаникійович Степович 26 листопада 1935 року у Києві.
Разом із його смертю славістика втратила відомого науковця в цій сфері, наступні представники славістичної науки з’явилися лише через десятиліття, а праці самого А. І. Степовича так і не були належно досліджені та опубліковані.
Шануємо наших світочів!
Automated page speed optimizations for fast site performance