Леонід Іванович Митькевич народився 29 травня 1896 року в селі Старий Білоус поблизу Чернігова у родині священика. У 1906 році у десятирічному віці він вступив до Чернігівського реального училища, де навчався дуже успішно. Саме тут майбутній художник отримав не тільки ґрунтовні знання, але і серйозну художню підготовку під керівництвом Миколи Тарловського. Потім продовжив навчання у Петербурзькому політехнічному інституті. Згодом, через буремні політичні події 1917 р., перевівся до Київського університету, на другий курс фізико-математичного факультету. Проте через політичні й сімейні обставини змушений був переїхати до Чернігова.
У 1919 році вступив до Інституту народної освіти, де навчався до 1923 року. Водночас працював завідувачем народної студії мистецтва, у якій було близько 60 студійців. Вона знаходилась на Театральній площі (нині територія міського скверу Магдебурзького права). Там спочатку не було можливості проводити повноцінну учбово-виховну роботу. У Чернігові, як і по всій країні, давав взнаки голодний і холодний двадцятий рік. Але невдовзі, як свідчить у спогадах Л.І. Митькевич, студія була вже цілком умебльованою, з великою кількістю мистецького реманенту, у ній було «тепло і дуже світло». Ось що він писав: «Офіційна її назва була «Чернігівська губерніяльна студія мистецтв». Підлягала вона безпосередньо підвідділу мистецтв при відділі політосвіти чернігівського комісаріату народної освіти. На чолі підвідділу мистецтв стояв О.Л. Сломінський, а на чолі ізосекції М.І. Жук… Студія стала центром, який в той час об’єднував всіх працівників мистецтва. Вечорами стали заходити артисти драми, співаки, музиканти, літератори, музейні працівники. Учні були із найрізноманітніших кіл… У [19]22-ому році, за відсутністю кредитів студію було ліквідовано, майно передано до Інституту народної освіти». Але, як свідчать спогади тогочасних студійців, «він тільки зі скромності не написав, що ініціатором цих знаменитих зібрань був він сам, запрошуючи названих гостей».
Потім, Леонід Іванович викладав малювання у міських школах імені М. Коцюбинського та імені Т. Шевченка. У 1925–1930 рр. працював викладачем математики і механіки у профтехшколі, технікумах – індустріальному та шляхового будівництва.
У 20-х рр. Л. Митькевич не лише захоплювався живописом і викладав малювання, але й брав активну участь в діяльності Асоціації художників Червоної України (АХЧУ). У 1927 р. на з’їзді АХЧУ в Харкові його обрали кандидатом у члени її правління. Наступного 1928 р. він брав участь у художній виставці, яку організувала Чернігівська філія АХЧУ. У каталозі цієї виставки згадані кілька творів художника – два олійні натюрморти й композиція «Вікно».
У 1930 р. у Л. Митькевича уперше виникли проблеми з каральними органами (можливо, у зв’язку зі справою «Спілки визволення України»). Саме тоді Л. Митькевич одружився з Лідією Олександрівною Буриновою і виїхав на Урал. 3 1930 по 1933 р. Л. Митькевич викладав математику у місцевих технікумах. Певний час працював над оформленням Музею народознавства у Москві.
У квітні 1935 року приїхав до Чернігова провідати родичів і був заарештований за звинуваченням у приналежності до терористичної організації.
Леонід Іванович Митькевич був включений до так званої «справи Зерова». У штучно створеній справі Зерова проходили Павло Филипович, Ананій Лебідь, Марко Вороний, Леонід Митькевич, Борис Пилипенко. Окрім Филиповича і Зерова, решта членів групи були чернігівцями. 4 лютого 1936 року Київський військовий трибунал остаточно звинуватив їх у контрреволюційній терористичній діяльності. Миколу Зерова, Павла Филиповича та Ананія Лебедя засуджено на десять років ув’язнення, Марка Вороного – на вісім років, Бориса Пилипенка і Леоніда Митькевича – на сім. Усіх відправили до Карелії, за маршрутом «Ведмежа Гора-Кем-Соловки».
Леонід Іванович Митькевич перебував у таборах одинадцять років і три місяці. Його звільнили у 1946 році хворим на сухоти та епілепсію. Повернувся до Чернігова у дім сестри. Деякий час працював викладачем математики у середній школі села Ковчин Куликівського району, потім у Черкаській області. У 1957 році остаточно повернувся до Чернігова. Реабілітований у 1958 році.
Під час війни батьківський будинок спалили німці, тому майже всі його ранні художні твори згоріли. Отже, на сьомому десятку років усе потрібно розпочинати майже з нуля. Саме в цей період життя Л. Митькевич займається улюбленою справою – живописом, а щоб подолати фінансову скруту, дає приватні уроки математики. За сприяння Ірини Михайлівни Коцюбинської у 1963 році Леонід Іванович Митькевич отримав квартиру в Чернігові.
Проте, незважаючи на трагічні обставини свого життя, Л. Митькевич прагнув надолужити втрачені час і можливості. У 60-х рр. він багато і успішно працює як художник. Так, на виставці «Радянські художники 20-30-х рр.» у Чернігові в 1969 р. експонувались 18 робіт Л. Митькевича – акварель «Яблунька», гуаш «Лютневий ранок», пастель «Портрет жінки», олія «Червоний міст» та ін.
Про рівень мистецького обдарування Л . Митькевича свідчать і чотири краєвиди Чернігова, подаровані у ці роки Літературно-меморіальному музею М. Коцюбинського і особисто його директору І. Коцюбинській.
Писав переважно пейзажі та натюрморти у реалістичному стилі, а техніка виконання – олія, акварель, гуаш, пастель. Деякі картини Леоніда Митькевича зберігаються у Чернігівському обласному художньому музеї імені Г. Галагана, Чернігівському літературно-меморіальному музеї заповіднику М. Коцюбинського.
Його не стало, після тривалої хвороби, 27 липня 1972 року.
Наукова бібліотека підготувала для своїх читачів віртуальну виставку – про Леоніда Митькевича, самобутнього талановитого художника, педагога та глибоко інтелігентної людини, творчий потенціал якого був безглуздо розчавлений радянською репресивною машиною.
Шануємо наших світочів!
