30 жовтня 1825 року в невеличкому селі Борисівка у багатодітній українській сім’ї кріпака-іконописця народився видатний, але несправедливо призабутий, художник Дмитро Безперчий.
Перші уроки малювання Дмитро отримав від батька й запалився бажанням учитися на художника. У січні 1841 р. родина отримала вільну від графа Д. Шереметьєва. Колишній кріпак із 15 років був вільним слухачем Академії мистецтв (1841–1846) і закінчив її зі званням «вільного художника».
Наймолодший і останній учень Карла Брюллова; у його майстерні навчався з 1843 р. разом із Т. Шевченком.
Під час навчання Безперчий займався ілюструванням літературних творів, став першим ілюстратором повісті М.Гоголя «Тарас Бульба» (1842), працював над ілюстраціями О. Пушкіна («Брати-розбійники»), М. Лермонтова («Демон»), М. Гоголя («Мертві душі»).
Захоплювався акварельною технікою і облишив заради неї малювання олійними фарбами. Дмитро Іванович малював академічно довершені образи, портрети, пейзажі; чимало працював і в релігійному малярстві.
Від 1846 р. Д. Безперчий викладав малювання у Ніжинському ліцеї (1846–1850), а потім у харківській гімназії. У 1860-1890-х рр. розписував храми в селах Слобідської України, Криму. Найбільш відомий розпис церкви при харківській малювальній школі.
Д. Безперчий першим розгадав покликання багатьох талановитих юнаків. Він був вчителем С. Васильківського, П. Левченка, Г. Семирадського, М. Ткаченка; академіка М. Сумцова, скульптора В. Беклемішева (автора першого погруддя Шевченку встановленому біля школи Алчевських), архітектора О Бекетова.
Помер Д. Безперчий 30 вересня 1913 р. у 88 років тихо і скромно. На похоронах Безперчого було дуже мало людей.
Увесь творчий спадок його дружина передала в Харківський художній музей, але під час Другої світової війни більшість акварелей загинуло.
