Софія Русова – видатний український педагог, прозова письменниця, літературознавиця, історик, видавець та громадська діячка.
Софія Федорівна Русова народилася 18 лютого 1856 р. в селі Олешня в родинному маєтку Ліндфорсів на Чернігівщині в аристократичній сім’ї.
Педагогічну діяльність Софія розпочала у 1871 році. В свої п’ятнадцять років разом із старшою сестрою Марією відкрила в Києві перший україномовний дитячий садок. З цього часу і до смерті вона віддано працювала на ниві українського шкільництва. Її невтомна педагогічна, наукова та громадська діяльність була спрямована на розробку концепції національної освіти і виховання.
Софія Русова працювала вихователем дитячого садка, вчителем школи, викладачем і професором на Вищих жіночих курсах, у Фребелівському педагогічному інституті у Києві. Після 1917 року очолила в Міністерстві освіти Центральної Ради департамент дошкільної та позашкільної освіти. З 1923 року Софія Русова — професор педагогіки Українського педагогічного інституту ім. М. Драгоманова у Празі. До 1938 року очолювала Українську Національну Жіночу Раду, а з 1937-го і до останніх днів життя Софія Федорівна Русова обиралася Почесною головою Всесвітнього Союзу Українок. Була фундатором жіночого руху в Україні, співзасновником Української педагогічної академії.
У 80-ті роки Софія Русова формується не тільки як педагог і вчений, а й зростає як публіцист, літературознавець, мистецтвознавець, історик. Однією з перших її праць була стаття французькою мовою про Тараса Шевченка.
Внесок С.Ф. Русової у розвиток не тільки педагогіки, а взагалі української культури значущий. Софія Федорівна вважається класиком вітчизняного дошкільного виховання. До глибинних розробок психолого-педагогічного змісту належать друковані праці: «Дошкільне виховання», «Перша читанка для дорослих, для вечірніх та недільних шкіл», «Єдина діяльна (трудова школа)», «Соціальне виховання, його значення в громадському житті», «Моральні завдання сучасної школи» та інші.
За обсягом і рівнем просвітянської роботи Софія Русова стоїть на одному щаблі з Оленою Пчілкою і Христиною Алчевською. А за силою й пристрастю, з якими звучало її слово на захист української культури, духовності, рідної мови, вона стала поруч із Лесею Українкою.
Концепція національної системи освіти і виховання С. Русової є надзвичайно актуальною і нині. Вона усе життя присвятила Україні та її народу і була українкою по духу.
Померла у 1940 році і похована на Ольшанському кладовищі у Празі.
