8 червня минає 170 років від дня народження, української письменниці, видавчині, зачинательки жіночого руху в Україні, громадської діячки Наталії Кобринської.
Походила Наталя зі священицького роду Озаркевичів, відомого своєю культурно-просвітницькою діяльністю. Освіту здобула вдома – спочатку мала вчительку, а далі навчав її сам батько. Батько допоміг їй вивчити українську, російську, польську, німецьку та французьку мови. Постійно займалася самоосвітою, гарно малювала й грала на фортепіано.
У 1874 році вийшла заміж за теолога Теофіла Кобринського, який підтримував її інтелектуальний розвиток. На жаль, у 1882-му її чоловік несподівано помер і Наталія у 27 років стала вдовою.
Після смерті чоловіка, за сприяння свого батька, дівчина переїздить до Відня. Саме там Наталія знайомиться з Іваном Франком та іншими членами студентського товариства «Січ». Істотний вплив на Наталю мав публіцист та літературознавець Остап Терлецький, який підтримав її морально і заохотив до літературної праці.
В цей час з’являються перші оповідання Н. Кобринської – «Пані Шумінська» та «Задля кусника хліба» (1883), про які схвально відгукнувся І.Франко. Вдала спроба пера заохочує Н.Кобринську серйозно зайнятися літературною творчістю, провідною темою яких стало становище жінок у суспільстві та шляхи його покращення. 1884–1895 рр. – найплідніший період в літературній діяльності Н.Кобринської.
У ХІХ столітті Європою прокотився рух за відстоювання інтересів жіноцтва. І саме Н.Кобринська стала організатором жіночого руху в Галичині. За її ініціативою було створено «Товариство руських жінок», перші загальні збори якого пройшли 8 грудня 1884 року у Станіславі (Івано-Франківську), головою якого стала Н.Кобринська.
За підтримки О.Пчілки та ініціативи Наталі Кобринської побачив світ альманах антології жіночої творчості «Перший Вінок» де було надруковано 49 прозових, поетичних та публіцистичних творів сімнадцяти жінок-письменниць з усіх теренів України (таких як: Ганна Барвінок, Дніпрова Чайка, Уляна Кравченко, Анна Павлик, Олена Пчілка, Михайлина Рошкевич, Софія Окуневська, Ольга Франко, Леся Українка, Людмила Старицька, Олена Грицай, Клементина Попович, Олеся Бажанська та ін.). Вона організувала видавництво «Жіноча бібліотека» й випустила три книги альманаху «Наша доля».
З ініціативи Наталії Кобринської до Галицького сейму було подано офіційні петиції щодо дозволу вступу жінок до університетів, про заснування першої жіночої гімназії, про допущення дівчат до класичних гімназій.
В останні роки життя письменниця дуже бідувала, жила в голоді і злиднях.
Повертаючись зі Львова, в дорозі заразилася тифом і 22 січня 1920 року відійшла на вічний спочинок.
У першу річницю смерті Hаталії Кобринської українські письменники Галичини видали збірку творів, присвячених її пам’яті, під заголовком «Першому українському борцеві за права жінки».
Кращі твори Наталії Кобринської стали цінним надбанням української літератури.
