1971 рік, з серії «Пам’ятки української мови» виходить книга – Климентій Зіновіїв «Вірші. Приповісті посполиті».
До збірки входять його власні вірші та зібрані ним українські прислів’я і приказки. Вважають, що книжка ця виникла між 1700 і 1709 рр. У передмові подається мовно-історичний опис пам’ятки, а також історико-літературний коментар віршів та словник малозрозумілих слів.
Климентій Зіновієв – український поет, етнограф, церковний діяч, мандрівник кінця XVII — початку XVIII ст. Усе, що відомо про Климентія, – відомо лише з його рукопису-автографа. Можна тільки уявити в загальних рисах життєвий шлях поета. Народився Климентій десь у кінці 40-х – на початку 50-х років ХVII ст., певно на Правобережжі. Климентій з самого малку зазнав злиднів. Бідний сирота, без родичів та покровителів, він голодувався як «нищий школяр» у дяківській школі і як «нищий спудей» у бурсі, потім виснажував себа писарською роботою. Не виключена можливість, що вивчився на священника, одружився, але рано овдовів. Відомо, що став монахом, багато мандрував. У своїх віршах він згадує Канів, Бахмут, Тор, Запорізьку Січ, Литву, Волинь та Польщу. Дуже можливо, що вимушені мандри поета були пов’язані із зібранням монастирями «доброхотних подаяній». Чернецький чин не забезпечив поетові спокійного життя і певного становища в суспільстві. Вже немолода людина, він за щось зазнав утисків. Тривалий час, мабуть до кінця життя (а вмер Климентій після 1712 р.) жив на Лівобережній Україні, де у монастирі на Чернігівщині й було знайдено його єдину збірку віршів. Можна додати, що він надзвичайно багато читав, особливо «старовічних», як він називав книг, любив мистецтво у різних його виявах – архітектуру, живопис, музику (сам співав, складав релігійні пісні й писав ноти до них), знав безліч народних творів (пісень, дум, оповідань, легенд, переказів) і особливо кохався у прислів’ях та приказках.
До нас дійшло 272 твори (або уривки з них) Климентія найрізноманітнішого змісту. Узагальнюючи тематичну різноманітність віршів Климентія, їх можна звести до двох груп – соціально-побутової та філософсько-релігійної. Поет писав про все, що його вражало в навколишньому світі, про що роздумував і що відчував. Із безліччю цікавих побутових подробиць Климентій відобразив усі прошарки феодально-кріпосницької України: селян, козаків, міщан, чорне та біле духовенство, панство. Найбільше уваги поет приділив ремісникам, створивши справжню, єдину в своєму роді віршовану енциклопедію тогочасних ремесел та промислів.
Жанри творів Климентія досить різноманітні – тут і епіграма (у тодішньому розумінні цього жанру), елегія, морально-дидактичний вірш, кант, псалм, молитва, орація, пісня, мезовірш (різновид акровірша).
Видаваний рукопис нараховує 321 аркуш. Написаний на папері чорним чорнилом. Початки заголовків і деякі приписи на полях виконано кіновар’ю. Письмо типове для другої половини XVII – початку XVIIІ ст., що виробилося під впливом київської школи так званого нового (латинського) письма.
Фактично рукопис складається з трьох частин. Перша (197 аркушів) – це книга, яку Климентій сам старанно підготував для читачів. Вірші переписані начисто, згруповані тематично в десять розділів.
Друга частина (аркуші 200-269) – це «Приповісті посполиті».
Третя частина (аркуші 270-321) – це 77 віршів, створених поетом, пізніше і занесених до збірки в міру їх появи.
У рукопису є пізніші дописування, зроблені рукою не Климентія.
Нині рукопис зберігається у відділі рукописів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.
Пам’ятка дає багатий матеріал для дослідників лексики, фразеології, фонетики, словотвору, синтаксису української мови, а також для вивчення взаємозв’язків книжної й живої народної мови тієї епохи.
