До міжнародного дня музики. «Олександр Кошиць: Із піснею через світ!»

     Він відкрив світу звучання «Щедрика», написав оркестрове аранжування пісні «Ще не вмерла України» та прищепив іноземцям різних континентів любов до української музики. Усе це – не перебільшення, а факти з життя хорового диригента, композитора та етнографа – Олександра Кошиця.
     Як згадували сучасники, композитор у житті був веселим, дотепним, темпераментним і дуже чутливим, відзначався колосальною ерудицією та пам’яттю — знав напам’ять десятки партитур. На концертах мав тільки піднесений настрій. Походив із Черкащини, батьківщини Шевченка, з родичами якого Кошиць навіть підтримував дружні стосунки.
     Тріумфом Кошиця було турне Української хорової капели у 1919-1924 роках, створеної за дорученням Симона Петлюри. Хор мав завоювати у світі симпатію до українців і новоствореної держави — УНР, з чим впорався більш ніж успішно.
     У січні – квітні 1919 р. Українська республіканська капела виступала на Поділлі, Станіславщині, Закарпатті, де остаточно сформувала склад учасників та творчий репертуар, і в складі 81 особи в травні прибула до Праги.
     Саме у цьому місті українська пісня не лише привернула увагу європейської спільноти до нашої самобутньої культури, але й заявила про цілий народ, що прагнув до ідентичності та визнання за ним права на власну самостійну державу. Перша травнева репетиція українського хору в Празі в «Народньому Дівадлі», на якій були присутні музичний бомонд, критики, газетярі, викликала справжній фурор. Як зазначав один з адміністраторів капели, Олександр Пеленський: «Це був великий день для нашої справи, бо в цей день, історичний для українського народу, українська пісня здавала іспит своєї зрілості.»
     Хор О. Кошиці в 1919–1926 рр. об’їздив весь культурний світ Європи й Америки, дав близько тисячі концертів. Кожний виступ тривав не менше двох годин, а деколи приходилось виступати двічі на день і більше. Поряд із найкращими хоровими творами та обробками народних пісень чільне місце займали й твори Миколи Леонтовича.
     Як згадував у своїх спогадах О. Кошиць: «Леонтовичеві пісні співали, за малим винятком, усі. «Щедрик» став коронною точкою нашого репертуару в усіх краях впродовж п’яти з половиною років».
     У радянські часи Олександр Кошиць зі своїми співаками-побратимами змушені були стати політичними емігрантами. Ім’я видатного українського диригента та музиканта десятки років було під суворою забороною. Якщо деякі неперевершені обробки українських народних пісень і виконувалися, то ім’я їхнього автора не називалося. Його ж власні пречудові світські та духовні твори не звучали взагалі. Компартійні бонзи вважали його українським буржуазним націоналістом, зрадником, ворогом народу…
     Наукова бібліотека має репринтне видання Кошиць, О. «Про українську пісню й музику». В основу книжки лягли лекції про українську музичну культуру, прочитані Олександром Кошицем у Колумбійському університеті в США. Автор з любов’ю розповідає про історію, жанрові різновиди, музичні особливості української народної пісні.   
     Банатий талант Кошиця, його патріотизм, засвідчений перед усім світом, його віддана служба украı̈нській музиці й врешті його спадщина заслуговують на вдячність і всієı̈ Украı̈ни.
     Нині, під час війни, російські загарбники засвідчили, що передовсім вони намагаються стерти нашу ідентичність, знищити українську культуру, тож спалюють книжки, крадуть картини, руйнують наші музеї. Усвідомлюємо, що маємо й надалі боротися, надихаючись прикладом видатного українського диригента Олександра Кошиця.