До Міжнародного дня театру: гортаючи сторінки історії. Чернігівська театральна трупа «Товариство кохаючих рідну мову»

      У 1861 році, за ініціативою Л. Глібова, у Чернігові був створений драматичний гурток «Товариство кохаючих рідну мову». Ця назва мала глибокий смисл. Як зазначив відомий громадський діяч Д. Антонович, «на протязі майже півстоліття до революції український театр в російській Україні був єдиним місцем, де прилюдно могло звучати українське слово. Тому українці так міцно трималися українського театру…». Саме це, мабуть, і було причиною виникнення театральної трупи «Товариство кохаючих рідну мову», яку організували Леонід Глібов, режисер-аматор і драматург Дмитро Старицький, вчителі Іван Дорошенко та Микола Вербицький, лікар і письменник Степан Ніс, історик Олександр Лазаревський, ординатор губернської лікарні Іван Лагода.

      Одною  з найкращих сценічних постановок «Товариства кохаючих рідну мову» стала вистава на новій музичній основі п’єси І. П. Котляревського «Наталка-Полтавка». Вона стала значною подією не тiльки в тодішньому Чернігові, а й мала загальноукраїнське значення. Саме цим пояснюється звернення Павла Чубинського, надрукувати п’єсу в тому вигляді, у якому вона була поставлена в Чернігові. Це, на думку автора, було б великою послугою для мистецького життя в Україні.

       Колектив вистави «Наталка Полтавка» відмовився від сентиментальності, яку вважав принизливою і неправдоподібною, і звернувся до критичного реалізму. Успіхові сприяла також талановита режисерська робота І. Дорошенка та музична обробка композитора Й. Ляндвера, збагачена добором пісень О. Марковича, який підготував глибоко народний музично-пісенний матеріал.

      І глядач, і критики відзначали П. Глібову, яка правдиво зіграла Терпелиху, а також О. Шрамченко, у ролі Наталки, яка мала гарний голос і майстерно виконувала пісні. Успіхом користувався і Степан Ніс, виконавець ролі Миколи, володів чудовим голосом, грав на бандурі, знав багато бурлацьких пісень. Сценічний одяг допомогли підібрати Катерина Василівна та Григорій Павлович Ґалаґани.  Тож глядач був у захопленні.

      Основоположник чернігівської «Громади» О.А. Тищинський писав, «Багато бачив я спектаклів, бачив і трупу Кропивницького, але не бачив нічого подібного до тих спектаклів, які споруджував Опанас Васильович. Та й сили були добірні.»

      У репертуарі театру були п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля» й уривок із історичної драми «Никита Гайдай», Г. Квітки-Основ’яненка «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе», «Дворянские выборы», «Шельменко – волостной писар», «Шельменко-денщик», «Сватання на Гончарівці» , М. Костомарова «Сава Чалий» і «Переяславська ніч» та ін.

     Надзвичайно цікаві були живі картинки, які представлялись під  час перерви, або між діями. Незвичність їх полягала в тому, що за основу бралися відомі твори українських художників, зокрема І.І.Соколова «Перехід через рівчак», «Гадання на вінках», «Козак і дівчина біля колодязя», Л.М. Жемчужнікова «Лірник» та інші і відтворювалися акторами на сцені. Але це було не лише зовнішнє зображення, а й скомпоноване дійство, яке оживало. Герої живописного твору вступали в дію, виконуючи пісні, читаючи літературні твори, танцюючи відповідний танок. Це були живі картини, які уособлювали собою живописну Україну.

      Таким чином, діяльність театру «Товариство кохаючих рідну мову» вирізняється порівняно з іншими трупами тим, що на сцені Чернігова пропагувалась українська драматургія рідною для глядачів мовою, утверджувалось завдяки талантові акторів справжнє мистецтво реалістичного спрямування, яке спиралося на народну основу. Театр «Товариство кохаючих рідну мову» зайняв помітне місце в історії театрального мистецтва ХІХ ст.

Далі буде …