Антонієві печери в Чернігові — пам’ятка підземної культової архітектури XI-XIX століть. Засновані вони в 1069 році як печерний християнський монастир князем Святославом Ярославичем і відомим церковним діячем давньоруської доби — прп. Антонієм Печерським, який народився на Чернігівщині у місті Любечі. Згідно з літописом, монастир спочатку мав назву Богородичний (монастир Божої Матері). Літописець стверджує, що Антоній прибув до Чернігова, рятуючись від гніву князя київського Ізяслава. Він полюбив Болдині гори, викопав печеру і з того часу на Болдиних горах існує монастир. Його заснування тісно пов’язано з гострим суперництвом між двома найбільшими культурними та політичними центрами держави — Києвом та Черніговом.
У стародавні часи монастир складався з порівняно невеликих підземних споруд. Це – печери, які використовувались монахами для відправлення релігійних обрядів та проживання, печерні некрополі (кимітирії) і підземні церкви.
У період монголо-татарської навали та наступні століття печерний монастир, був закритий і не діяв. І лише в середині ХVІІ ст., коли розпочинається відродження України, на кошти старшого сотника Чернігівського полку Степана Подобайла та зусиллями ієромонаха Зосима Тишевича відновлюється древній Богородичний монастир, ремонтується Іллінська церква. Та й сам печерний комплекс зазнав значних змін.
Значна частина давніх комунікацій була перебудована, внаслідок чого печери остаточно втратили свій первісний вигляд. Тоді були створені три облицьовані цеглою підземні храми. Найбільш цікавий з них в архітектурному відношенні храм Феодосія Тотемського. Його стіни і склепіння виконані в стилі українського бароко. Ця церква стала головним храмом підземного комплексу і найбільшою підземною церквою в Лівобережній Україні. Її розміри вражають: висота — 8,5 м, довжина —15,5 м (майже дорівнює висоті трьохповерхового будинку і це під землею!). Церква має хори, влаштовані позаду цегляного склепіння в північній частині.
Дві інші підземні церкви — святого Антонія Печерського (довжина —11,7 м, ширина — 4 м, висота — 4,5 м) та святого Миколи Святоші (довжина 12 м, найбільша ширина — 2,32 м, висота — 2,68 м) мають більш просту архітектуру. Велика вологість виключала можливість побудувати в печерних церквах дерев’яні іконостаси. Вони були замінені мурованими стінами з металевими іконами на них. Царські врата були також зроблені з металу (збереглися в церквах Антонія та Феодосія). Традиційно святинями Антонієвих печер вважаються келія Антонія Печерського та гробниця з кістками ченців, яких вбили у 1239 році монголо-татари.
На сусідній горі у ХVІІ-ХVІІІ ст.ст. споруджено унікальний монастир, який згодом отримав назву – Троїцько-Іллінський. Його головними спорудами є величний Троїцький собор та 58-метрова п’ятиярусна дзвіниця, з верхнього поверху якої видно майже все місто.
Наукова бібліотека має унікальне наукове видання – «Антонієві печери Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря: 950 років». Монографія була видана у 2019 році, накладом усього 300 примірників. У книзі представлено результати археологічних досліджень співробітників заповідника, здійснених на території Іллінського яру, завдяки яким стало можливим розчистити недоступні ділянки Антонієвих печер, музеєфікувати печери та зробити їх доступними для відвідувачів та суттєво збагатити історію регіону.
