Левко Миколайович Ревуцький (1889-1977) – один із найвидатніших музичних діячів ХХ століття. Композитор, педагог, піаніст, музично-громадський діяч – так можна визначити основні риси творчого портрету Л. Ревуцького, музичне доробок якого стало класикою української музики ХХ століття.
Народився на Чернігівщині у с. Іржавець у батьківщині піклувальника сільської школи. У сім’ї Ревуцьких захоплювалися музикою, співом, читанням художньої літератури. У домашньому хорі співали дорослі та діти. А ще звучала гра матері – Олександри Дмитрівни – на фортепіано, та батько – Миколи Гавриловича – на скрипці. Освіту Левко Ревуцький почав здобувати біля гімназії міста Прилуки. У 1903 р. Батьки перевели його до Київської приватної гімназії Г. Валькера.
Левко Ревуцький жив у найбуремніший годинник в історії України. Коли події революції 1917-го докотилися до Києва, він був молодим, навчався ремесла творити музику в основоположника української професійної музики Миколи Лисенка. Потім воював на Ризькому фронті (звісно, не на боці Червоної армії), за що його ледь не розстріляли 1919-го.
У 1924 р. Л. Ревуцького запрошують до Києва на посаду викладача Музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка. З цієї години він сповна віддається педагогічній справі, спочатку як викладач, а потім як професор музично-теоретичних дисциплін і вихователь виконавських та композиторських кадрів. З 1944 до 1948 працював головою правління Спілки радянських композиторів України, був знайомий і товаришував з Максимом Рильським, академіком Миколою Стражеським, Григорієм Верьовкою, Іваном Козловським… У
20-ті роки відбувається залишкове формування музичного стилю Ревуцького. Композиторські задуми охоплювали на той час різноманітні теми та жанри, великі й малі музичні форми. З’являються чудові фортепіанні прелюдії, збірки обробок українських народних пісень: “Галицькі пісні”, “Сонечко”, “Козацькі пісні”. Загалом він створив понад 120 обробок українських народних пісень та пісень інших народів (“Єврейські”, “Балкарські” та ін.)
Створені в цей період твори стали підготовчим етапом до написання Л. Ревуцьким присвяченому пам’яті Тараса Шевченка, за цей твір Ревуцький був удостоєний звання лауреата Державної премії.
Не забував Левко Ревуцький і свого видатного вчителя Миколу Лисенка. У 20-х роках він, як музичний редактор, починає вивчати його творче наслідування, готуючи повне видання його творів. А у 1936 році Левко Ревуцький разом із Борисом Лятошинським та Максимом Рильським готують нову редакцію опери М. Лисенка «Тарас Бульба». Одним із кращих номерів цього спектаклю є безперечно героїко-епічна увертюра, оркестрування якої майстерно виконане Левком Ревуцьким. Увертюра стала музичним символом української національної ідеї у світі.
Майже 40 років свого життя Л.Ревуцький віддав педагогічній діяльності. У його класі навчалося понад 50 композиторів: О.Філіпенко, брати Майбороді, М.Дремлюга, В.Кирейко, Л.Грабовський та інші.
Досліджуючи творчу спадщину композитора, музикознавці зазначають, що «Ревуцький піддався тому, щоб наша, українська музика, не втрачаючи собі, увійшла як рівна у світову культуру. Щоб підняти її на такий рівень, потрібно було (майже буквально) відірватись від землі. Це і зробив Левко Ревуцький».
