75 років від часу скликання (29.07–15.10.1946) Паризької мирної конференції для розгляду проєктів мирних договорів між державами антигітлерівської коаліції.
Після Другої світової війни відбулися значні зміни співвідношення сил у світі та створення нової системи міжнародних відносин.
Чим швидше наближалася до кінця війна, тим напруженішими ставали стосунки між членами коаліції. Адже мова тепер уже йшла про повоєнне облаштування світу, а союзники бачили його по-різному. Так, Радянський Союз прагнув оточити свої кордони «поясом безпеки» з дружньо налаштованих до нього країн Східної і Центральної Європи. Велика Британія і Америка, в свою чергу, позбувшись потужного конкурента — Німеччини і скориставшись послабленням Франції і Італії, сподівалися захопити провідні позиції у світі.
Питання повоєнного облаштування Європи розв’язувалося протягом кількох років. Основні принципи нового устрою було опубліковано під час Ялтинської (лютий 1945) та Потсдамської (липень – серпень 1945) конференцій. Механізми реалізації та деталі по окремих країнах стали предметом розгляду різних комісій і багатосторонніх домовленостей.
Остаточне вироблення та узгодження текстів мирних договорів, було здійснено на Паризькій мирній конференції 19 липня — 15 жовтня 1946 р. У її роботі брали участь делегації 21 країн, які узгоджували територіальні й репараційні питання щодо колишніх союзників Німеччини (Болгарія, Італія, Румунія, Угорщина, Фінляндія).
Результат роботи: підписання паризьких мирних угод 10.02.1947 року одразу усіма сторонами.
Представники УРСР також взяли участь у цьому процесі. Українську делегацію на Паризькій конференції очолював міністр закордонних справ УРСР Дмитро Мануїльський. Вони активно працювали в інтересах мирного врегулювання. Низку пропозицій від України, було прийнято.
Міжнародні угоди повоєнного десятиліття поставили крапку в підсумках Другої світової війни й вибудували нову ялтинсько-потсдамську систему міжнародних відносин у Європі.
Участь України в цьому процесі була продиктована волею Радянського Союзу.
Утім присутність українців на переговорах зіграла позитивну роль для сьогодення. Невільна рука дипломатів від УРСР ставила свої помітки й підписи на серйозних міжнародних документах, які діють дотепер. Зокрема це видно в недоторканості західного кордону України й відсутності офіційних територіальних претензій з боку європейських сусідів.
Натомість, маємо прецедент, коли на сході від українського кордону байдуже ставляться до домовленостей, укладених вже з незалежною Україною.
