Інна Георгіївна Бурдученко народилася 31 березня 1939 року в Чернігові. У дитинстві дуже любила читати, відвідувала гурток художньої гімнастики. Батьки хотіли, щоб їх дитина стала лікарем, а деякі з родичів пророкували Інні кар’єру спортсменки. Але сама Інна обрала третій шлях – захотіла стати акторкою. Закінчивши середню школу №1, Інна поїхала підкоряти київський Театральний інститут імені Карпенка-Карого.
Не пройшовши конкурсний відбір, дівчина була змушена повернутися додому в рідний Чернігів. Але мрія про театр не відпускала. Через деякий час після повернення, Інна влаштувалася в обласний театр реквізитором. За першої-ліпшої пропозиції режисера та керівника трупи Б. А. Лур’є брала участь у масовках, а з часом почала виходити у світло рампи у ролі Джемми Уоррен, коханої головного героя у виставі “Овід”, поставленої за мотивами роману англійської письменниці Етель Ліліан Войнич. Це був перший успіх Інни на сцені. Завдяки цьому в 1957 році її прийняли в інститут на курс Володимира Неллі.
Подальшу творчу долю студентки другого курсу навесні 1959 р. вирішив, як водиться, випадок. Одного разу, спускаючись сходами на Хрещатик, отримала запрошення на зйомки в картині “Іванна”. Приголомшеній дівчині не вірилося, як умить круто змінилася її доля.
На знімальному майданчику Інна Бурдученко працювала з такою самовіддачею, що більшість колег дивувалася, як вона ще жива. Досить швидко дебютантка перетворилася на улюбленицю знімальної групи.
Фільм Володимира Івченка змальовує зрадницьку роль західноукраїнського духовенства у Другій світовій війні (з точки зору радянської влади). Бурдученко зіграла роль Іванни Ставничої, дочки священика греко-католицької церкви Теодозія.
Прем’єра фільму відбулася в 1959 році в Жовтневому палаці. Глядачі сприйняли фільм «на ура»: здавалося, що героїня Інни існувала насправді. Через рік фільму дали другу премію на Загальносоюзному фестивалі. Здавалося, в житті Інни починається біла смуга: вона отримувала безліч запрошень від радянських кіностудій.
На одній з прем’єр «Іванни» Інна познайомилася зі своїм прихильником, Ігорем Кирилюком. Молоді люди сподобалися одне одному, і незабаром одружились.
Так творче життя актриси Інни Бурдученко, що вдало почалося, могло б бути довгим і щасливим. Ми, напевно, побачили б її талановиту гру у багатьох цікавих фільмах, якби не трагічний випадок під час зйомок фільму «Так ще ніхто не любив», де актриса грала невелику роль.
В цьому фільмі була одна дуже небезпечна сцена – головна героїня повинна була забігти до палаючого дерев’яного бараку та врятувати червоний прапор. Режисер Анатолій Слісаренко відзняв уже 2 дублі цієї сцени, але цього виявилося замало. Під час зйомок третього — барак завалився. Один з акторів масовки Сергій Іванов виніс Інну з вогню і отримав сильні опіки.
Але Інні було набагато гірше: у неї було обпалено 78% шкіри. Акторку помістили в опікове відділення обласної лікарні в Сталіно (тепер Донецьк). Люди здавали зірці радянського кіно кров та шкіру. Проте, не допомогло нічого – 15 серпня 1960 року Інна померла від опіків. Поховали Інну Георгіївну Бурдученко-Кирилюк на Байковому кладовищі в Києві.
