Середина XVII ст. – період визвольної війни Богдана Хмельницького проти іноземних загарбників, феодально-кріпосницького, національного та релігійного гноблення. Війна стала одним із рушійних чинників зростання національної самосвідомості українського народу. Смерть Б. Хмельницького призвела до посилення тиску на Україну з боку Москви, Польщі й Туреччини, поступово поділила Військо Запорізьке на два табори, які почали боротьбу між собою. То був період суспільного розбрату, чужоземної інтервенції, трагічний період української історії — період Руїни.
У кінці ХVІІ – на початку ХVІІІ ст. Чернігово-Сіверська земля стає центром українського державотворення. Саме сюди перенесено столицю Малоросії, ( спочатку до Батурина, а згодом – до Глухова). За архієпископства Лазаря Барановича виникає неформальний гурток літераторів та богословів-філософів, який уже в той час величали Чернігівськими Афінами, підкреслюючи, що місто над Десною варто порівняти з культурним центром античної Греції. До гуртка увійшли: І.Галятовський, Д.Туптало, І.Орновський, О.Бучинський-Яскольд, І.Максимович та інші.
Іоанн Максимович народився у грудні 1651 року у м. Ніжині у шляхетній сім’ї Максима та Єфросинії Васильківських. Після закінчення Києво-Могилянського колегіуму (1669 р.) діяльність І.Максимовича певний час була пов’язана з Києво-Печерською лаврою та Успенським монастирем біля Брянська.
У 1695 році архієпископ Феодосій Углицький запрошує Іоанна на посаду архімандрита Єлецького монастиря, а вже у наступному році його обирають Чернігівським архієреєм. Протягом 15 років І. Максимович очолював Чернігівську архієпископію, розгорнувши бурхливу й плідну культурно-просвітницьку діяльність.
У 1700 році з ініціативи І. Максимовича було відкрито Чернігівський колегіум (слов’яно-латинську школу, в якій навчалися діти духівництва, дворян, міщан і козаків), який згодом став другим за значенням, після Києво-Могилянської академії, навчальним закладом у Гетьманщині. Завдяки високому рівню підготовки учнів і викладацькому складу Колегіум набув широкої популярності. В цей час на повну потужність запрацювала місцева друкарня, у якій друкувалися богослужбові книги, навчальні посібники, твори духовно-морального змісту, переклади з латині, збудована «папірня», яка виробляла папір для видання книжок.
Саме в чернігівський період діяльності І. Максимовича були написані та видані власним коштом більше десяти його творів: “Феатрон”, “Алфавіт”, “Богородице Діво”, “Іліотропіон” (“Соняшник”) та ін.
З 1711 року і до кінця днів своїх, за наказом царя Петра І, І.Максимович очолював митрополію Тобольську і всього Сибіру. У новій єпархії Митрополит зустрів чимало проблем. Святитель, який не звик здаватися перед труднощами, за невеликий термін зміг налагодити та нормалізувати церковне життя в Тобольську. І. Максимович і на новому місці подібно Чернігівським Афінам упорядковує, формує Тобольську слов’яно-латинську школу, яка дала можливість здобути непогану освіту дітям репресованих старшин і дітям корінних народів. Митрополит, маючи досвід чернігівського книгодрукування, відкриває друкарню і в Росії, друкує нові книги. Крім того, він сприяє будівництву церков і храмів, богаділень, приверненню корінних сибірських народів до християнства. І ще однією видатною заслугою нашого славетного земляка є те, що за його ініціативи відкрито православну духовну місію у Пекіні.
Святитель Іоан Максимович Тобольський – слава нашого народу та великий святий Української Церкви.
