До всесвітнього дня архітектури: Кирилівська церква.

   Кирилівська церква (святих Кирила і Афанасія Олександрійських) — пам’ятка архітектури та монументального малярства ХІІ, XVII, XIX століть, одна з найвизначніших пам’яток національної культури України.
   Кирилівську церкву було засновано на околиці стародавнього Києва — Дорогожичах — подружжям чернігівського князя Всеволодом Ольговичем (1139–1146) та Марією Мстиславівною. Точний час будівництва Кирилівської церкви невідомий. Відповідно до повідомлень літописів, храм був зведений, ймовірно, у період 1140–1171 рр. Для представників династії Ольговичів храм був заміською резиденцією і родовою усипальницею.
   Унікальність цього храму — в його автентичності. Пам’ятка пережила навалу хана Батия, пограбування, що завдали їй загарбники гетьмана Януша Радзівіла, неодноразові пожежі, перехід зі статусу монастирського храму до статусу лікарняної церкви при інвалідному будинку, період нищення культових споруд за радянських часів. За весь час свого існування храм жодного разу не руйнувався, а лише частково перебудовувався, поступово поєднавши у собі декілька архітектурних стилів: візантійський, староруський та українське (мазепинське) бароко.
   Архітектура та «настінний літопис» споруди зачаровують своєю різноманітністю. У храмі – 80 видів орнаментів, що не повторюються! Вони складаються з елементів рослинного та геометричного походження та підкреслюють архітектурні форми. Всього збереглося до 800 кв. м давньоруських фресок, що не мають аналогів у жодному з пам’ятників православного світу. Тут, вперше в давньоруських храмах XII ст., написаний «Страшний суд». Особливої уваги заслуговує цикл житія святих Кирила та Афанасія Олександрійських. Справжнім шедевром є оригінальна за інтерпретацією фреска «Ангел, що звиває небо».
   Велика і дуже цікава сторінка розпису храму пов’язана з іменем Михайла Врубеля.
У 19 столітті, коли храм реставрували, для розпису стін запросили відомого українського художника Михайла Врубеля. У своїх роботах він проявив могутній талант монументаліста і новатора-колориста. Врубелем було створено чотири намісні ікони — Богоматері з Немовлям, Христа, святих Кирила та Афанасія Александрійських — для нового одноярусного іконостаса з рожевого мармуру. Найбільше вдалася художникові «Богоматір». У глибоких та безмежно сумних очах цієї тендітної молодої жінки, одягненої у дорогі шати, відтворено невимовне страждання й тривогу за долю її сина, який має померти на хресті. Це зображення, що символізує материнську любов і скорботу, стоїть у ряду найкращих жіночих образів створених Врубелем. Богоматір порівнюють зі Сікстинською Мадонною. Михайло Врубель написав для храму, крім зображення Богородиці, фрески «Зішестя Духа Святого», «Євхаристія», «В’їзд Христа в Єрусалим», «Благовіщення», «Стрітення» та зображення апостолів Петра і Павла. Ці твори вважаються «лебединою піснею» великого художника.
   У церкві трудилися і видатні українські живописці М. Пимоненко, І Селезньов і зовсім юний Іван Їжакевич, котрому доручили виконати зображення Богоматері-Оранти на хорах храму. І він достойно упорався із завданням. А взагалі, над розписами і реставрацією фресок у Кирилівській церкві, працювали 30 учнів Київської рисувальної школи Миколи Мурашка і 10 художників Петербурзької академії мистецтв. Синтез різних культур і шкіл живопису становить одну з особливостей художнього оздоблення Кирилівського храму.
   Більше про загадкові сторінки історії Кирилівської церкви, нові гіпотези щодо часу та обставин заснування храму, його архітектурних особливостей та системи фрескового розпису — у книзі І .Марголіної, В. Ульяновського «Київська обитель святого Кирила» К. : Либідь, 2005. — 352 с. : іл.