5 травня 1821 р. на острові Святої Єлени помер Наполеон І Бонапарт — один із найвідоміших політиків в історії, один із найуспішніших полководців, який на власному досвіді показав, чого може досягти провінційний лейтенант, маючи інтелект, силу волі та працьовитість.
Українське питання привернуло увагу французького імператора Наполеона І, коли він розпочав підготовку до війни проти Російської імперії. Офіційна газета французького уряду «Публіцист» писала у 1807 р., спираючись на отриману у вищих колах інформацію, що «з Польщею межує давня козацька Україна, одна з найбільш урожайних країн світу, яка своїми багатствами заслуговує на як найбільшу увагу нашої держави. Тепер, коли справа Польщі розв’язана, надійшла черга розв’язку справи плодючої Батьківщини Мазепи». Під впливом повідомлень своїх дипломатів і таємних агентів про поширення антиросійських настроїв серед різних верств населення Наддніпрянщини, Наполеон доручив Міністерству закордонних справ розробити кілька проектів стосовно її майбутнього.
На початку 1812 р. Імператору була передана спеціальна тека з матеріалами про Україну, серед яких особливу увагу привертав документ, підготовлений директором політичного департаменту Міністерства закордонних справ Франції О. Готером. На його думку, у подоланні Росії суттєву роль має відіграти її «відкинення» від Чорного моря. Для цього пропонувалося утворити нову українську державу, залежну від Франції, на зразок інших васальних наполеонівських країн. Передбачалося, що вона складатиметься з трьох частин: Правобережна Україна відходила до Варшавського герцогства (без Волині, яка була обіцяна Австрії за військову допомогу у війні проти Росії), у Лівобережній і Південній Україні планувалося створити дві держави, так звані «наполеоніди».
Одна з них мала існувати в межах Чернігівщини і Полтавщини, друга «наполеоніда» — на Південній Україні в межах Катеринославщини, Донеччини, Херсонщини, Таврії і Криму. Одночасно з цим не виключалася можливість повернення земель Херсонської й Таврійської губерній Османській імперії у разі її вимоги.
«Наполеоніда», зазначалося в документі, маючи на чолі єдиного вождя й конституцію, яка відповідає звичаям народів, що тут проживають, з можливою перспективою політичної незалежності буде міцним бар’єром проти амбітних проектів Росії та її претензій на Чорне море.
Готерів стверджував — народи, що населяють цю територію, мають високі почуття і дуже нетерпляче переносять російське ярмо. Запорожці гарно складені, міцні, відважні й невтомні. Вони перші піднімуть прапор повстання проти Москви, а за ними підуть й інші народи Російської імперії.
У підсумку Наполеон пішов на Москву, знехтував Києвом — і програв всю війну.
Як би там не було, Наполеон – це символ великого минулого країни, тієї епохи, коли Французька імперія мала ледь не панівну роль в Європі.
Наполеон Бонапарт