Важливе місце в історії Чернігівщини займають періодичні видання, до яких відносимо газети, журнали, альманахи, збірники та інші видання, щo виходили постійно чи лише певний час.
З 1861 по 1863 рр. виходила газета «Чернігівський листок», редактором і видавцем якої був Леонід Глібов, відомий байкар, поет, педагог.
Це був часопис «обьемом до одного печатного листа в четвертую долю средней величины», скромно оформлений, неілюстрований, на першій сторінці якого зверху мінімум місця відводилося для назви, дати, інформації про передплатну ціну («2 рубля, с доставкой — 2.50, по почте — 3 рубля) й про те, що він «выходит еженедельно по средамь». Нижче — зміст публікацій. На Чернігівщині «Листок» заслужено називали літописом краю, він мав своїх передплатників у багатьох містах України, а також у Польщі, Криму, Петербурзі, Симбірську, на Поволжі та Кавказі.
Видання «Черниговского листка» на початку 1860-х років було журналістським подвигом Л. Глібова. Чернігів у ті роки, хоч і був невеликим провінційним містом, але в ньому жили відомі діячі свого часу: Павло Чубинський, Опанас Маркевич, Степан Ніс. Свідома українська інтелігенція навіть змогла об’єднатися й утворити громадську організацію – товариство шанувальників рідної мови. На це коло й спирався Л. Глібов у своїх журналістських намірах.
До Глібова приєдналися кращі представники демократично настроєної інтелігенції. З газетою співпрацювало широке коло авторів. Серед них: О. Тищинський — на той час студент Київського університету, член Харківсько-Київського революційного товариства (вів рубрику «Новости, вести, слухи»); І. Андрущенко — член таємної революційної організації «Земля і воля», якому належать кореспонденції «Из хроники одного уездного городка», «Из Городни»; І. Кулжинський — історик, поет, прозаїк, драматург, що надрукував у газеті кілька своїх повістей; П. Зелений — редактор-видавець газети «Одесский Вестник», літературно-гуманітарного та художнього журналу «Маяк»; С. Ніс — хірург, письменник та етнограф. У часописі друкувалися О. Кониський, М. Номис, О. Лазаревський, О, Маркович, П. Куліш. Окрім відомих усім імен, серед дописувачів трапляються й імена читачів «Листка», їхні листи з’являлися на сторінках газети дуже часто. Редакція просила надсилати цікаву інформацію про життя свого міста, села, краю. «Нам дорого всякое известие, интересна даже мимолетная заметка о важных проишествиях в уездах: несчастиях, наводнениях, неурожаях, падежах и т.п., о замечательных явлениях в жизни общественной, о забавных приключениях, толках, слухах и т.п .»
«Видавнича діяльність не тільки не давала ніякої користі самому редакторові, − слушно зауважив Б.Шевелів, − але й не окупала вартості паперу та друкарських витрат». Попри всі негаразди газета Глібова видавалася, читалася. Вона хвилювала і запрошувала до співрозмови своїх читачів.
Однак редактором газети Глібову довелося працювати недовго. 9 серпня 1863 р. міністр внутрішніх справ Валуев повідомив міністра народної освіти про причетність Л. Глібова до відомого процесу чернігівської громади 60-х, до справи лікаря Носа та землемірного помічника Андрущенка, а 10 серпня дав розпорядження чернігівському губернаторові «Черниговский листок» закрити.
Газета була видатним явищем української провінційної преси свого часу, гідним супутником столичного журналу «Основа». Тижневик будив застояне болото провінції, виносив на суд громадськості важливі проблеми суспільного життя, був тим дзеркалом, у якому чернігівське громадянство могло бачити свій реалістичний образ.
